Актуальний коментар

	Заява для преси голови робочої групи УПЦ МП Голова робочої групи Української Православної Церви з підготовки діалогу з представники УПЦ КП Архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан, Керуючий справами УПЦ Метою майбутнього діалогу з представниками УПЦ КП є подолання трагічного церковного розділення, що існує в Україні. Розділення — це болюча рана, яку треба лікувати. Існуюче розділення наносить чималу шкоду православній місії в сучасній Україні та сприяє розповсюдженню серед її населення новітніх релігійних рухів деструктивного характеру.   Заява для преси голови робочої групи УПЦ КП Митрополит Димитрій, голова робочої групи, на яку Священним Синодом УПЦ КП покладено відповідальність за підготовку діалогу з УПЦ, за підсумками зустрічі з аналогічною робочою групою, створеною Священним Синодом УПЦ Завданням діалогу ми бачимо подолання ворожнечі між тими, хто сповідує одну Православну віру, але належить до різних Патріархатів. Бо така ворожнеча не приносить користі Церкві, вона противна самому духові Євангелія і заповіді Спасителя любити ближнього свого, як самого себе. Ми повинні побачити один в одному не ворогів, а братів і сестер.   УПЦ, УАПЦ та УПЦ КП не розділяють питання віри Протоєрей Петро ЗУЄВ, керівник відділу інформації та зв'язків з громадськістю Київської єпархії Української Православної Церкви, член Синодальної комісії УПЦ по діалогу з УАПЦ і робочої групи, відповідальної за підготовку діалогу з представниками УПЦ КП Діалог – це ще не відновлення єдності, а лише початок довготривалого процесу. Але будь-який, навіть неповноформатний (як у випадку з УПЦ КП) діалог, краще ніж ворожість „холодної війни”.   Чи відбудеться Всеправославна нарада в Києві? Єпископ Васильківський Євстратій, речник Київської Патріархії Єпископ Васильківський Євстратій, речник Київської Патріархії, прокоментував пропозицію Президента України Віктора Ющенка провести у 2009 р. Всеправославну нараду в Києві, у соборі Святої Софії. Цю пропозицію Президент України висловив під час зустрічі з Вселенським Патріархом Варфоломієм 27 жовтня 2008 р. в Стамбулі.   Єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр, секретар Предстоятеля УПЦ Звернення Блаженнішого Митрополита Володимира до Глав Помісних Православних Церков коментує єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр (Драбинко).   Єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр, секретар Предстоятеля УПЦ На прохання газети «Дзеркало Тижня» заяву Президента України В.А.Ющенка у Стамбулі 28 жовтня цього року щодо доцільності проведення Всеправославної наради 2009 р. у Києві прокоментував Преосвященний Олександр (Драбинко), єпископ Переяслав-Хмельницький, Вікарій Київської Митрополії, Секретар Предстоятеля УПЦ.   Більш ніж третина єпархій Еладської церкви відмовились сплачувати податок на нерухомість. Проблема сплати податків ускладнила стосунки між керівництвом Еладської церкви і двома головними політичними партіями країни - лівою ПАСОК і правою «Новою демократією».   ПРАВОСЛАВНА УКРАЇНА ОЧИМА ЇЇ АРХІПАСТИРЯ свящ. Андрій Дудченко П'ятнадцять років тому на Харківському соборі було обрано нинішнього Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Володимира (Сабодана). Він став пастирем, який об'єднав українське православ'я, що похитнулося від розколу, організованого колишнім Київським митрополитом Філаретом (Денисенком). Служіння Митрополита Володимира - це служіння примирення й об'єднання всіх у Христі. Православні заходу й сходу, центру й півдня країни сприймають владику як свого, а ще більше сприяє цьому те, що рідко який тиждень Предстоятель проводить без поїздок по єпархіях України. Можна вважати взірцем пастирський підхід Предстоятеля до найболючішого питання українського православ'я: «Автокефалія не має бути самоціллю. Це природний процес у житті Церкви, який неможливо ані прискорити, ані сповільнити. Якщо ж втручатися в хід дозрівання церковної самосвідомості, то негативні наслідки дадуть взнаки й будуть згубні як для пастирів, так і для пастви», - ці слова, сказані кілька років тому, актуальні й сьогодні. У бесіді з Його Блаженством ми навмисно не зачіпали гострих церковно-політичних тем. У декількох інтерв'ю, що з'явилися в пресі навесні цього року, а також в актуальних зверненнях з різних приводів громадського життя Владика ясно висловив своє бачення спірних питань. Наша розмова з Предстоятелем стосувалася переважно внутрішнього життя Церкви, її єпархій та пастирів, місії й насущних потреб.   З ДУМОК ПРО ЄДНІСТЬ ЦЕРКВИ Блаженніший Митрополит МЕФОДІЙ, Предстоятель УАПЦ Що ж конкретно ми можемо зродити сьогодні для єдності Православ”я в Україні? Перш за все, ми маємо усвідомити, що межа нашої відповідальності сягає за межі нашої юрисдикції. Православні єпископи України мають прийти до думки про те, що вони несуть спільну відповідальність за стан розділення. Насправді, дехто з єпископів може бути зацікавленим у тому, що Православ”я сьогодні юрисдикційно та канонічно розділено. Влада, кошти, майно… Спокуси не змінюються. Про це свідчить людська історія. Але ми маємо стати вищими від власних інтересів, маємо усвідомити, що єдність Церкви має безумовний пріоритет, що заради неї ми морально зобов”язані відмовитися від власних інтересів.   «УАПЦ має діяти мудро, не наражаючись на конфлікт зі Вселенським Православ”ям» Леся Зоря Церква – це не політична організація і тут головне не вдале позиціювання, а істина. УАПЦ не прагне «судити» Патріарха Філарета і ми про це написали в своєму Зверненні до кліриків УПЦ КП. Адже він ніколи не був членом УАПЦ, а суд над зовнішніми не належить до нашої компетенції. Однак, ми прагнемо облаштувати життя нашої Церкви на канонічних засадах. Логіка нашого кроку проста – ми прагнемо вийти з канонічної ізоляції. Саме тому ми прийняли рішення про неможливість євхаристійного спілкування між єпископатом та кліриками УАПЦ та главою УПЦ КП. На сьогодні жодна Помісна Церква не визнає архиєрейського сану глави УПЦ КП. На соборі ми розглянули Висновок Богословсько-канонічної комісії УАПЦ та додаток до цього документу, де зібрано документальні підтвердження того, що всі Помісні Церкви не визнають Філарета не лише «патріархом», а навіть архиєреєм.   ІКОНОПИС РОМАНА СЕЛІВАЧОВА Олесь Клименко, мистецтвознавець Склалося так, що історія українського мистецтва має дві знакові епохи: Київська Русь і бароко. Тому відродження іконопису йде нині двома магістральними шляхами: наслідування іконопису середньовіччя та орієнтація на пізніші зразки, передусім XVII– XVIII століття. На відміну від російських іконописців, для яких еталоном є мистецтво доби Андрія Рубльова, українські художники більш вільні у своїх стилістичних уподобаннях. Ця свобода, на перший погляд позитивна і творча, насправді – трагічна для нового українського іконопису, несе загрозу духовного релятивізму, втрати митцями світоглядної цілісності й веде до еклектики. Не секрет, що значна кількість сучасних іконописців регулярно змінюють свої стилістичні уподобання, орієнтуються то на ХІ століття, то на XVIII, або ж на кінець ХІХ. Такий міжкультурний "номадизм" є цілком нормальним явищем для нецерковного живопису, однак іконописцю загрожує втратою власної особистості.   УКРАЇНА СТОМИЛАСЯ ВІД РOЗКОЛІВ Голова Богословської Комісії УАПЦ архієпископ Херсонеський та Кримський Іоан коментує події останнього Архієрейського Собору УАПЦ В світі існує багато православних юрисдикцій, що існують за межами канонічного Православ"я. Іноді їх навіть називають «альтернативним Православ"ям». Втім, погляньте на історію цих «альтернативних Церков» - це суцільна історія розколів. Ці групи ніколи не об"єднуються, вони лише постійно конфліктують одна з одною та розпадаються. Про що це свідчить? Розділення - це результат нехтування священними канонами, за якими тисячоліттями живе Церква. Багато хто каже сьогодні, що канони - «застаріли», що їх «неможливо виконати», що вони лише «гальмують церковне життя». Але подивіться, у що перетворюється церковне життя, коли воно будується на засадах «свободи від диктату канонів»? Це - суцільна анархія. [1] 2 Всього сторінок: 2