З ДУМОК ПРО ЄДНІСТЬ ЦЕРКВИ

Блаженніший Митрополит МЕФОДІЙ, Предстоятель УАПЦ

Об’єднання Українських Церков – абсолютна вимога часу. Ніхто і ніщо не може виправдати розділення. Розділені родини, розділені сільські та міські громади, розділена ціла Україна…

«Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів». У низці мов слово «тіло» пов’язане з поняттям «цілого». … Отже, одна з можливих інтерпретацій цих Христових слів така: прийміть, споживайте, це є «цілий Я». Біблійне «тіло» означає неподільний, це певний аналог грецького «індивідуума». Тіло Христове розділяється між вірними і вони об’єднуються. Їх об’єднує цілісний Христос, Який живе в кожному, хто приймає Його щиросердно.

В іншому місті Святого Письма ми стаємо самовидцями таємничої бесіди Христа зі Своїм Божественним Отцем. Христос молитовно звертається до Нього і просить, аби Його учні могли увійти у той стан єдності, в Якому перебувають Отець та Син. «заховай в Ім’я Своє їх, яких Ти дав Мені, щоб як Ми, єдине були!» (Ів. 17,11).

Отже єдність – це шлях до Бога, шлях до богоподібності, обожнення. Єдність між учнями Христа або християнами – це відображення єдності Пресвятої Тройці. Отже, єдність християн, єдність Церкви – це сама Божа любов, яка переливається за вінця Божества та виповнює собою людство. І в цьому полягає радикалізм вимоги єдності Церкви. Церква має бути єдиною не лише тому, що це відповідає канонічній традиції та суспільним потребам. Єдність Церкви віддзеркалює Божественну любов. Тому брак єдності свідчить про брак любові, про те, що ми виявляємося чужими абсолютній любові Бога.

Що ж конкретно ми можемо зродити сьогодні для єдності Православ’я в Україні? Перш за все, ми маємо усвідомити, що межа нашої відповідальності сягає за межі нашої юрисдикції. Православні єпископи України мають прийти до думки про те, що вони несуть спільну відповідальність за стан розділення. Насправді, дехто з єпископів може бути зацікавленим у тому, що Православ’я сьогодні юрисдикційно та канонічно розділено. Влада, кошти, майно… Спокуси не змінюються. Про це свідчить людська історія. Але ми маємо стати вищими від власних інтересів, маємо усвідомити, що єдність Церкви має безумовний пріоритет, що заради неї ми морально зобов’язані відмовитися від власних інтересів.

Тепер дещо конкретніше про модель та умови об’єднання. Перш за все треба визначити, яким воно має бути – об’єднання? Чого, власне, ми маємо у ньому досягнути – механічно сполучити декілька юрисдикцій або створити канонічно визнану Помісну Церкву?

Певний, що наше завдання полягає у створенні канонічної Помісної Церкви. Що це означає? Це означає, що ця Церква має не лише об’єднати між собою православних християн в Україні, але й молитовно об’єднати їх з православним світом, з вселенським Православ’ям. Треба дуже чутко розуміти, що проблема полягає не в тому, що Православ’я сьогодні в Україні адміністративно розділено. Проблема у тому, що між нами немає молитовного та євхаристійного спілкування. Ми не можемо спільно причащатися з однієї Чаші.

Отже, варто задати собі запитання – чому? Що заважає нам увійти у спілкування? Є дві вимоги і ми маємо їх виконати, аби відновити єдність. Перша вимога – це вимога Помісності. Українська Церква має нарешті посісти належне їй місце в православному світі, зайняти своє законне місце у диптиху (порядку честі) Помісних Православних Церков. А для цього вона має об’єднатися та здобути законний статус цілком самостійної, Помісної Церкви. Що має стояти на першому місці – об’єднання чи здобуття статусу? Ми вважаємо, що це взаємопов’язані речі. І одне, і друге треба робити одночасно.

Тепер про другу вимогу. Це – вимога канонічності. В Церкві існує своє законодавство, священні канони. Це – не обмеження свободи. Священні канони – це обмеження свавілля, це механізм, який допомагає утримувати в Церкві властивий їй впродовж тисячоліть устрій. Отже, об’єднана Церква має бути орієнтуватися на чітке дотримання канонів, а самий спосіб її створення має відповідати канонам. Виникає питання – яким чином визначити відповідає або ні той або інший факт священним канонам. Адже тлумачення канонів може бути різним. На нашу думку в таких суперечливих питаннях варто прислухатися до думки інших Помісних Церков, до думки вселенського Православ’я.

Насамкінець, дозволю собі ще раз нагадати ті критерії, яким на думку УАПЦ має відповідати об’єднання Православ’я в Україні:

1. Добровільність та корисність для церковного життя. Об’єднання має бути добровільним та йти на користь церковному життю в тих Церквах, що беруть участь в об’єднавчому процесі, зокрема, відповідати інтересам єпархій та громад УАПЦ. Критерієм добровільності для єпископату УАПЦ є згода на таке об’єднання з боку єпархій УАПЦ.

2. Рівноправним. Об’єднання не має бути механічним та таким, де більша за чисельністю юрисдикція поглинає меншу. Модель об’єднання має бути дійсно компромісною, враховуючи інтереси усіх Церков, що беруть в ньому участь.

3. Досконалим та стабільним. Важливо, щоб об’єднання відбулося не між частинами Церков, наприклад, частиною УАПЦ, а між Церквами, що зберегли свою цілісність. Адже, як свідчить історичний досвід 1992 р., інакше воно буде ефемерним і не виконає свого головного завдання: поєднання Церков на єпархіальному та парафіяльному рівні. З огляду на те, що найчисельнішою православною юрисдикцією в Україні на сьогодні залишається УПЦ, необхідно залучення її до переговорного процесу.

4. Канонічним. Метою об’єднання має бути канонічне визнання Української Помісної Православної Церкви вселенським Православ’ям. Отже, об’єднуючись з іншими православними юрисдикціями, УАПЦ має наполягати на тому, щоб модель об’єднання відповідала канонічним нормам, а його результатом було або створення канонічної Помісної Православної Церкви в Україні (під «канонічністю» тут розуміється визнання цієї Церкви вселенським Православ’ям).