Аналітика

	Український розкол і «елладська модель» ІОАНН, архієпископ Уманський, голова богословсько-канонічної комісії УАПЦ Чи може канонічний устрій Православної Церкви в Греції допомогти українським православним юрисдикціям досягти єдності? Розглядаючи різні шляхи відновлення канонічної єдності Православної Церкви в Україні, має сенс звернути увагу на так звану «елладську модель» - модель, яка передбачає як встановлення церковної єдності, так і міжюрисдикційну співпрацю.   Автокефалія: від канонів до міфу. Архімандрит Кирило (Говорун), доктор філософії, кандидат богослов'я Як культурний феномен, автокефалія не є постійною величиною. Вона змінюється і розвивається в ході історії. Вона мала різні інтерпретації і конотаціі, породжені різними культурними, соціальними та політичними контекстами.   Суспільство не подолає гуманітарну кризу, доки не дасть собі відповіді, яка мета його існування Архімандрит Євстратій (Зоря), прес-секретар Київської патріархії, кандидат богослов”я «Довготривала гуманітарна криза» — таке визначення стану українського суспільства, в якому воно перебуває з часів розпаду СРСР, з одного боку, буде правильним, з іншого — лише набридлою констатацією факту. Протягом півтора десятка років державні діячі, науковці та інтелігенція з різних трибун і під різним кутом зору озвучують цю тезу — але криза й далі триває.   Українська Православна Церква: сьогодення і перспективи 18 лютого відбулася урочиста церемонія присвоєння Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру ступеня почесного доктора «HONORIS CAUSA» Християнської богословської академії у Варшаві. Предстоятель Польської Православної Церкви Митрополит Сава вручив Блаженнішому Митрополиту Володимиру диплом про присвоєння почесного ступеня доктора Академії, після чого Блаженніший Митрополит Володимир зачитав свою інаугураційну промову.   Доба Кирила. Українська церква і світове православ”я у політиці нового патріарха Московського Петро ЗУЄВ (протоієрей) Обрання 16-м патріархом Московським інтелектуального лідера Руської церкви митрополита Кирила було прогнозованим. Та все ж результати голосування на Соборі змусили здивуватися багатьох. Кирило виграв вибори з величезною перевагою. Як розпорядиться патріарх Кирило цим «мандатом довіри»? І як його діяльність позначиться на житті Української православної церкви? Щоб відповісти на ці запитання, згадаємо про проблеми, які нині стоять перед Московським патріархатом.   В ОЧКУВАННІ КАНОНІЧНОГО ВИЗНАННЯ Митрополит МЕФОДІЙ ((Кудряков), Предстоятель УАПЦ) Ювілейний 2008 рік поставив перед Українською Церквою низку викликів. У рамках відзначення ювілею 1020-ліття хрещення Київської Русі Україну відвідали Вселенський патріарх Варфоломій та глави помісних православних церков. За сприяння Української держави з”явилася унікальна можливість активізувати діалог між вселенським православ”ям та церковним рухом за автокефалію. Здавалося б, сьогодні ми напередодні остаточного створення канонічної Помісної Православної Церкви. Втім, нагоди, які дарує нам Господь, не завжди використовуються нами на благо. Адже для того, щоби рухатися вперед, треба мати мужність відмовлятися від власних особистих та корпоративних амбіцій.   Звернення Його Всесвятості Патріарха Константинопольського Варфоломія І до української нації Як Церква-Мати всіх православних, Вселенський Патріархат ніколи не ототожнював Себе з якоюсь певною православною нацією   Промова Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія I після прибуття до Київського аеропорту (25 липня, 2008 року) Ми прибули як паломники   «Потрібно щоб кожний керувався не власними інтересами, а інтересами Православ”я в Україні» Тарас Антошевський Розмова з архиєпископом ЙОАНОМ (Модзалевським), головою Богословсько-канонічної комісії УАПЦ та священиком УПЦ Петром ЗУЄВИМ, директором Центру богословських студій, учасниками переговорного процесу між УПЦ і УАПЦ (мовою оригіналу).   ПРОЕКТ "УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА": СВОЄ І ХРИСТОВЕ ІОАН, Архієпископ Уманський, Голова Богословсько-канонічної Комісії УАПЦ Церква повинна стати універсальною, багатонаціональною, яка б вміщувала в себе все багатство культурних традицій України. Не треба відмовлятися від національного, від українських церковних традицій, української мови богослужіння, традицій українського церковного мистецтва. Але Церква не може бути заручницею «національної ідеї». Вона національна й водночас наднаціональна. Церква — це живий синтез національного і світового, і саме з цієї творчої напруги має народжуватися християнський універсалізм: подолання будь-якої обмеженості у Христі. А це означає, що УАПЦ має вийти з регіонального «гетто» і знайти культурно органічні форми своєї присутності на Сході та Півдні. Церква може молитися про національне відродження, поширення української мови і культури. Але вона не повинна бути інструментом українізації, адже їй потрібно об”єднувати в собі не лише тих, хто почувається людьми української культури, а й тих, хто ототожнює себе з іншою етнічною традицією.   ПРОБЛЕМИ ОБ”ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ”Я Мефодій, Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви Метою об”єднання має бути канонічне визнання Української Помісної Православної Церкви вселенським Православ”ям. Отже, об”єднуючись з іншими православними юрисдикціями, УАПЦ має наполягати на тому, щоб модель об”єднання відповідала канонічним нормам, а його результатом було або створення канонічної Помісної Православної Церкви в Україні (під «канонічністю» тут розуміється визнання цієї Церкви вселенським Православ”ям).   ІМПЕРІЯ ТА ПУСТЕЛЯ Протоієрей Георгій Флоровський Ситуація була вельми двозначною. Чи мала Церква прийняти імперську пропозицію та покласти на себе нове завдання? Було це довгоочікуваною можливістю чи, може, небезпечним компромісом? Досвід тісного співробітництва з імперією, фактично, не був цілком удалим та обнадійливим для християн, навіть і за часів правління самого Константина. Імперія не здавалась легким, зручним союзником та партнером для Церкви. За Константинових наступників усі незручності такого “співробітництва” стали очевидними, навіть якщо ми проіґноруємо невдалу спробу Юліана відновити язичництво. Лідери Церкви були вимушені, знов і знов, кидати виклик настійливим спробам цезарів використовувати свою верховну владу також і в релігійних справах. Піднесення чернецького руху у IV столітті не було випадковим. Це була, скоріше, спроба уникнути імперської проблеми та побудувати “автономне” Християнське суспільство поза кордонами імперії, “поза табором”. [1] 2 Всього сторінок: 2