Аналітика

	Звернення Його Всесвятості Патріарха Константинопольського Варфоломія І до української нації Як Церква-Мати всіх православних, Вселенський Патріархат ніколи не ототожнював Себе з якоюсь певною православною нацією   Промова Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія I після прибуття до Київського аеропорту (25 липня, 2008 року) Ми прибули як паломники   «Потрібно щоб кожний керувався не власними інтересами, а інтересами Православ”я в Україні» Тарас Антошевський Розмова з архиєпископом ЙОАНОМ (Модзалевським), головою Богословсько-канонічної комісії УАПЦ та священиком УПЦ Петром ЗУЄВИМ, директором Центру богословських студій, учасниками переговорного процесу між УПЦ і УАПЦ (мовою оригіналу).   ПРОЕКТ "УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА": СВОЄ І ХРИСТОВЕ ІОАН, Архієпископ Уманський, Голова Богословсько-канонічної Комісії УАПЦ Церква повинна стати універсальною, багатонаціональною, яка б вміщувала в себе все багатство культурних традицій України. Не треба відмовлятися від національного, від українських церковних традицій, української мови богослужіння, традицій українського церковного мистецтва. Але Церква не може бути заручницею «національної ідеї». Вона національна й водночас наднаціональна. Церква — це живий синтез національного і світового, і саме з цієї творчої напруги має народжуватися християнський універсалізм: подолання будь-якої обмеженості у Христі. А це означає, що УАПЦ має вийти з регіонального «гетто» і знайти культурно органічні форми своєї присутності на Сході та Півдні. Церква може молитися про національне відродження, поширення української мови і культури. Але вона не повинна бути інструментом українізації, адже їй потрібно об”єднувати в собі не лише тих, хто почувається людьми української культури, а й тих, хто ототожнює себе з іншою етнічною традицією.   ПРОБЛЕМИ ОБ”ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ”Я Мефодій, Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви Метою об”єднання має бути канонічне визнання Української Помісної Православної Церкви вселенським Православ”ям. Отже, об”єднуючись з іншими православними юрисдикціями, УАПЦ має наполягати на тому, щоб модель об”єднання відповідала канонічним нормам, а його результатом було або створення канонічної Помісної Православної Церкви в Україні (під «канонічністю» тут розуміється визнання цієї Церкви вселенським Православ”ям).   ІМПЕРІЯ ТА ПУСТЕЛЯ Протоієрей Георгій Флоровський Ситуація була вельми двозначною. Чи мала Церква прийняти імперську пропозицію та покласти на себе нове завдання? Було це довгоочікуваною можливістю чи, може, небезпечним компромісом? Досвід тісного співробітництва з імперією, фактично, не був цілком удалим та обнадійливим для християн, навіть і за часів правління самого Константина. Імперія не здавалась легким, зручним союзником та партнером для Церкви. За Константинових наступників усі незручності такого “співробітництва” стали очевидними, навіть якщо ми проіґноруємо невдалу спробу Юліана відновити язичництво. Лідери Церкви були вимушені, знов і знов, кидати виклик настійливим спробам цезарів використовувати свою верховну владу також і в релігійних справах. Піднесення чернецького руху у IV столітті не було випадковим. Це була, скоріше, спроба уникнути імперської проблеми та побудувати “автономне” Християнське суспільство поза кордонами імперії, “поза табором”.   ПОМІСНА ЦЕРКВА У ПЕРСПЕКТИВІ ПРИЧАСТЯ Митрополит Пергамський Іоан Зізіулас Основний церковний принцип, пов”язаний з поняттям помісної Церкви в православній традиції полягає в iдентифiкацiї Церкви з євхаристійною громадою. Православна духовнiсть базується на iдеї про те, що всюди, де є Євхаристiя, є й Церква у всій своїй повноті як Тіло Христове. Концепція помiсної Церкви виводиться головним чином з того факту, що Євхаристiя святкується в призначеному мiсцi i в силу своєї кафолічності поєднує в собі усіх членів Церкви, що перебувають у даному мiсцi.   МІЖЮРИСДИКЦІЙНИЙ ДІАЛОГ ЯК ШЛЯХ ДО ПОБУДОВИ ПОМІСНОЇ ЦЕРКВИ Блаженніший Мефодій, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви УАПЦ – відносно невелика Церква. Однак, завдяки своїй відкритості та неупередженості своєї еклезіологічної позиції, вона може зіграти ключову роль у діалозі між Вселенським Православ”ям та українським автокефальним рухом. Наша мета – створення Помісної Церкви. Втім, прямуючи до цієї святої мети, ми готові до пошуків консенсусного рішення.   УКРАЇНА СТОМИЛАСЯ ВІД РOЗКОЛІВ Голова Богословської Комісії УАПЦ Архиєпископ Херсонеський і Кримський Іоан коментує події останнього Архієрейського Собору УАПЦ В світі існує багато православних юрисдикцій, що існують за межами канонічного Православ'я. Іноді їх навіть називають «альтернативним Православ'ям». Втім, погляньте на історію цих «альтернативних Церков» - це суцільна історія розколів. Ці групи ніколи не об'єднуються, вони лише постійно конфліктують одна з одною та розпадаються. Про що це свідчить? Розділення - це результат нехтування священними канонами, за якими тисячоліттями живе Церква. Багато хто каже сьогодні, що канони - «застаріли», що їх «неможливо виконати», що вони лише «гальмують церковне життя». Але подивіться, у що перетворюється церковне життя, коли воно будується на засадах «свободи від диктату канонів»? Це - суцільна анархія.   ЧИ ПРИПУСТИМЕ ПОНЯТТЯ “НАЦІОНАЛЬНА ЦЕРКВА” З ОГЛЯДУ НА ПРАВОСЛАВНУ ЕКЛЕЗІОГОЛОГІЮ? Архімандрит Іов (Геча), Декан Свято-Сергієвського Православного Богословського Інституту в Парижі Нові дослідження щодо поняття “національна церква” свідчать, що західне християнство схильне до сприйняття цієї концепції, яку завжди охоче приписують Православній Церкві. Можливо, ця тенденція викликана новим піднесенням націоналізму як у Східній, так і в Західній Європі. Але якщо розглянути цю проблему глибше, перед нами постає питання: чи є властивим Православ”ю поняття “національна церква” або ж ця концепція прийшла в Церкву іззовні? Звідси випливає наступне питання: чи припустиме поняття “національна церква” з огляду на православну еклезіологію?   ЄПИСКОП КАЛЛІСТ УЕР: ВІД ЕКЛЕЗІОЛОГІЇ ДО АНТРОПОЛОГІЇ Сергій Бортник Шлях владики Калліста, який народився в англіканському оточенні і через набуття власного досвіду поступово прийшов до православ”я, вочевидь вражає. Вражає і його натхнення при особистому спілкуванні, і проникненість духом отців.   МІЙ ВОРОГ І ПОМІЧНИК: ТІЛО У ГРЕЦЬКОМУ ХРИСТИЯНСТВІ Єпископ Діоклійський Каліст (Уер) Що то за таїна в мені? "Воно" мій помічник і мій ворог, мій дорадник і мій суперник, мій захисник і мій кат", - так Йоан Лествичник (VII ст.), настоятель синайського монастиря підсумував, своє ставлення до свого власного тіла. Між ним і його власним тілом існує щось типу любові-ненависті: "Як я можу полишити його, якщо я прив"язаний до нього назавжди? Як я можу втекти від нього, коли воно зросло разом зі мною?.. Я обіймаю його. І відвертаюся від нього. То що то за таїна в мені?" Тут Лествичник виявляє таке ставлення до свого тіла, що є глибоко амбівалентним. Він розглядає тіло як привід, що спричинює гріх і спокуту, як те, що стоїть на заваді й перешкоджає духовному життю. І все ж він не є дуалістом. Він знає, що тіло є творінням Божим, а відтак, по суті, воно є благом. Він розглядає свою фізичність як сутнісний і необхідний елемент своєї особистості, й іде далі за роз”єднання душі й тіла, що відбудеться в момент смерті, до майбутнього їх об"єднання та воскресіння в останній день: "воно піднімається разом зі мною". "Навіть у теперішньому житті, "наполягає він, ми не маємо шукати лише спасіння нашої душі, ми мусимо допомогти нашому тілу досягти святості." [1] 2 Всього сторінок: 2